Розповідь одного божевільного :)
Добавлено: Пт янв 22, 2010 9:03 pm
Якось у неділю в ранці я прокинувся, зателефонував подрузі і товаришу фотографу. Поїхали ми разом на тренування, на кросову трасу біля Московського мосту, що в Києві.
Погода була просто супер. Сонечко :) і в той же час не спекотно, так як це вже був жовтень місяць.
Все відбувалося за планом. Тренування 30-35 хвилин і відпочинок десь так само.
Я стрибав мене фотографували. Намагався робити деякі трюки в польоті... Все було чудово!!! :D
Але....
Трохи здійнявся поривчастий вітер... я розігнався як зазвичай і летю :) відчуваю що летю і дуже далеко летю :( (так щоб ви розуміли прийомник трампліну закінчується десь на 32-33 метрах, рахуючи від вильоту, а я приземлився десь за 36-37 метрів. Що я не намагався зробити в польоті - нічого мене не врятувало. Так от, летю і летю я і приземляюся на обидва колеса, з висоти десь 7-8 метрів, на рівну площину. Сила удару була такою, що мої колінця зігнулися. Я своєю п’ятою точкою вдаряюсь об сидіння мотіка, носом шолома дістаю рульову перекладину, а своїм носом дістаю шолом. Проїхав я ще метрів з 10 і впав. Відчуваю юшка біжить з носа і болить дуже хребет. От лежу я і не ворушусь, бо дуже все болить. Підходить до мене товариш і питає:
-«Пашка, ти живий?»
А я йому:
-«Ти бачив, як я далеко стрибнув? Ти зняв це на камеру?»
А потім кажу:
-«Все, я сьогодні вже кататися не буду»
Десь через пів хвилин підійшла Аня, в цей час я почав через біль знімати з себе шолом, вона до мене:
-«Боже, ти там живий. Господи!!!! Кров з носа....»
А я їй:
-«Фотографіруй!!!!»
Аня:
- «Шо фотографіруй, кровяку з носа фотографіровать!?»
Ну звичайно ж вона мене сфоткала:)
Валерка побіг відігнати мотіка і пригнати своє авто щоб якось мене відтягнути поближче до мого автомобіля. А я лежу не ворушусь. Біль страшенний. Краєм ока я побачив запчастину від свого донедавна ціленького і гарненького шолома. І кажу до Ані:
-« Ото бачиш оту блистящу штучку? Принеси будь-ласка.»
Чую ззаду гуде авто, -«О швидка допомога їде до мене», це Валерка на своїй Таврії мчав за мною.
Встав я дуже повільно, спочатку на карачки, потім підвівся на ноги. А спина болить! Заліз в авто мене відвезли до моєї автівки. Там я виліз і знову ліг на землю, ноги мене не тримали.
А ще за декілька стрибків до цього фатального польоту, я зламав собі ліву ногу але в ботінку не відчував цього, думав просто забився.
Так от, з горем пополам мені допомогли зняти боти, захист і все що мені заважало. Я сів в своє авто і намагався натиснути на щеплення, а ніжка цього не хотіла. Якось п’ятою я все ж натиснув ввімкнув першу передачу і поїхав. Весь шлях я перемикався без щеплення. Добре що мені була завжди зелена смуга. Їхав я, їхав мені було все більш боляче. Я вирішив заїхати в травмпункт сфотографувати сою ногу. Там заодно і спину просвітили. Виявилося що в мене зламаний хребет. Відразу ж викликали «Швидку» ну і повезли мене в БСП. А там щоб ви знали довго не балакають, в них одне на умі, зрубати побільше бабла! І відразу мені: -«Все треба операція», я так злякався. Бо про яку операцію, тим більше на хребті, може йти мова в нашій країні. Тільки докалічити вони можуть! Я порадився з декількома лікарями і вони всі як один сказали що ніякої операції не треба. От я і лежу вдома поки прикутий до ліжка, добре хоч руки та ноги ворушаться.
Я все ще хочу стрибати і ганять. Я думаю що ця розповідь матиме дуже гарне завершення. І через місяця два я вже буду знову їздити на мотоциклі :) :) :)
Юрка Америкос как только узнал что я попал в больницу с переломом позвонка, сразу же прилетел, привел хорошего доктора. И поддержал морально. Спасибо тебе Юрец!!!!!!!!!!!!!!
Погода була просто супер. Сонечко :) і в той же час не спекотно, так як це вже був жовтень місяць.
Все відбувалося за планом. Тренування 30-35 хвилин і відпочинок десь так само.
Я стрибав мене фотографували. Намагався робити деякі трюки в польоті... Все було чудово!!! :D
Але....
Трохи здійнявся поривчастий вітер... я розігнався як зазвичай і летю :) відчуваю що летю і дуже далеко летю :( (так щоб ви розуміли прийомник трампліну закінчується десь на 32-33 метрах, рахуючи від вильоту, а я приземлився десь за 36-37 метрів. Що я не намагався зробити в польоті - нічого мене не врятувало. Так от, летю і летю я і приземляюся на обидва колеса, з висоти десь 7-8 метрів, на рівну площину. Сила удару була такою, що мої колінця зігнулися. Я своєю п’ятою точкою вдаряюсь об сидіння мотіка, носом шолома дістаю рульову перекладину, а своїм носом дістаю шолом. Проїхав я ще метрів з 10 і впав. Відчуваю юшка біжить з носа і болить дуже хребет. От лежу я і не ворушусь, бо дуже все болить. Підходить до мене товариш і питає:
-«Пашка, ти живий?»
А я йому:
-«Ти бачив, як я далеко стрибнув? Ти зняв це на камеру?»
А потім кажу:
-«Все, я сьогодні вже кататися не буду»
Десь через пів хвилин підійшла Аня, в цей час я почав через біль знімати з себе шолом, вона до мене:
-«Боже, ти там живий. Господи!!!! Кров з носа....»
А я їй:
-«Фотографіруй!!!!»
Аня:
- «Шо фотографіруй, кровяку з носа фотографіровать!?»
Ну звичайно ж вона мене сфоткала:)
Валерка побіг відігнати мотіка і пригнати своє авто щоб якось мене відтягнути поближче до мого автомобіля. А я лежу не ворушусь. Біль страшенний. Краєм ока я побачив запчастину від свого донедавна ціленького і гарненького шолома. І кажу до Ані:
-« Ото бачиш оту блистящу штучку? Принеси будь-ласка.»
Чую ззаду гуде авто, -«О швидка допомога їде до мене», це Валерка на своїй Таврії мчав за мною.
Встав я дуже повільно, спочатку на карачки, потім підвівся на ноги. А спина болить! Заліз в авто мене відвезли до моєї автівки. Там я виліз і знову ліг на землю, ноги мене не тримали.
А ще за декілька стрибків до цього фатального польоту, я зламав собі ліву ногу але в ботінку не відчував цього, думав просто забився.
Так от, з горем пополам мені допомогли зняти боти, захист і все що мені заважало. Я сів в своє авто і намагався натиснути на щеплення, а ніжка цього не хотіла. Якось п’ятою я все ж натиснув ввімкнув першу передачу і поїхав. Весь шлях я перемикався без щеплення. Добре що мені була завжди зелена смуга. Їхав я, їхав мені було все більш боляче. Я вирішив заїхати в травмпункт сфотографувати сою ногу. Там заодно і спину просвітили. Виявилося що в мене зламаний хребет. Відразу ж викликали «Швидку» ну і повезли мене в БСП. А там щоб ви знали довго не балакають, в них одне на умі, зрубати побільше бабла! І відразу мені: -«Все треба операція», я так злякався. Бо про яку операцію, тим більше на хребті, може йти мова в нашій країні. Тільки докалічити вони можуть! Я порадився з декількома лікарями і вони всі як один сказали що ніякої операції не треба. От я і лежу вдома поки прикутий до ліжка, добре хоч руки та ноги ворушаться.
Я все ще хочу стрибати і ганять. Я думаю що ця розповідь матиме дуже гарне завершення. І через місяця два я вже буду знову їздити на мотоциклі :) :) :)
Юрка Америкос как только узнал что я попал в больницу с переломом позвонка, сразу же прилетел, привел хорошего доктора. И поддержал морально. Спасибо тебе Юрец!!!!!!!!!!!!!!
